У Дніпрі завершився Форум української молоді діаспори

Завершився Форум української молоді діаспори у Дніпрі. Захід зібрав близько 700 українських хлопців та дівчат, що так чи інакше опинилися за кордоном (дехто там народився і на землю предків ступив уперше). У кожного своя історія, але спільний висновок зробити можна: Україну за кордоном пам’ятають і люблять.

Поговоривши з учасниками форуму, стало зрозуміло, що…

… події на сході хвилюють діаспору більше, ніж ми можемо уявити.

Константінас Речко займається політикою в литовському місті Друскінінкай. хлопець народився у Литві у змішаній сім’ї: батько походить із Західної України, а мати – литовка. Константінас часто буває в Україні, але схід нашої держави відвідав уперше.

“Я ніколи не бував далі за Київ чи Вінницю. Враження надзвичайні. Україна тут відчувається, може, навіть сильніше, ніж на заході. Тут – оголені нерви України. Перед поїздкою до Дніпра ми побували в зоні АТО, в околицях села Гранітного. Ми побачили щоденну українську героїку в діях людей на передовій, у діях медичних працівників. Думаю, що завдання молоді української діаспори та взагалі іноземців, які приїжджають до України – розповідати про це світові, щоб цей героїзм бачили. Ми маємо розуміти, що українці захищають зараз не лише свою державу, а й Європу від агресії та порушення міжнародного права”

З подій Революції Гідності у Литві почався рік України, і, певно, з того часу він не закінчується. Ми дуже солідарні з українцями в їхніх поглядах на суспільство, на державну владу. Цей візит до Дніпра – нагода побачити все на власні очі. Після повернення до своїх країн ми, форумчани, будемо розповідати правду та руйнувати пропаганду РФ. Думаю, одне з наших завдань – допомогти українцям інтегруватися до євроатлантичного суспільства. Тим паче, що історично Україна була і є Європою, вона не вступає, бо вона вже належить до Європи.

… і досі існують українці, які приховують свою національну ідентичність.

Олена з 15-річним сином Андрієм живе в Підмосков’ї. Щоб триматися разом, жінка з іншими діаспорянами створила громадську організацію, в назві якої немає слова «Україна» чи «український».

“Мені здається, в Росії в усі українські організації рано чи пізно починають проникати «свої» люди. Тому, аби хоч якось утриматися, ми вирішили відмовитися від будь-яких політизованих назв. Називаємося «Коло культурної дипломатії». Для своїх дітей створили українську недільну школу та творчі студії під загальною назвою «Первоцвіт» – звучить зрозуміло і для українців, і для росіян”

Однак, незважаючи на «конспірацію» в назві, діаспоряни часто беруть участь у творчих конкурсах, де представляють Україну, самі влаштовують патріотичні заходи: надягають вишиванки й читають українські вірші.

“На форум ми приїхали, щоб налагодити зв’язки з українцями по всьому світу та щоб самим більше дізнатися про цю державу. Найбільше мене хвилює те, що мій син може забути власну культуру та асимілюватися. Андрій ще не може бути повноправним учасником дискусій на форумі, бо йому ще немає вісімнадцяти. Але йому дозволили приїхати як гостеві, тільки із супроводом. Тому я поїхала з ним. Разом ми відвідали багато міст в Україні, тому Андрієві буде що згадувати та розповідати друзям”

Повертатися до України Олена поки не збирається, хоча й сумує за нею. Говорить: без капіталу, та ще й із сином, до нового місця переїжджати немає сенсу. Але сім’я не втрачає надії стати на ноги та оселитися-таки на рідній землі.

Поделиться:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: