Народна майстриня запрошує на виставку вишитих виробів у Дніпрі

У музеї “Літературне Придніпровя” відкрилася виставка вишитих виробів народної майстрині Діонізії Точеної та її вихованців «Для тебе, рідна Україно, і творчість, і любов…»

Діонізія Володимирівна народилася та вирісла у Львівській області. З самого дитинства її оточувала аура народного мистецтва. Мати, батько і бабуся майбутньої майстрині захоплювалися співом та вишивкою. Любов до творчості передалася і їй.

– У нашій хаті всюди були вишиті подушечки, скатертини, серветки, сорочки, рушники та навіть портьєри, – пригадує Діонізія Точена. – Гадаю, що домівка, у якій немає таких чудових речей, – ніби мертва. Над ними я могла працювати і днями, і ночами. Одного разу у початковій школі вчителька праці сказала мені: “Гарно хрестиком вишиваєш”. Дійсно, хрестиком можна створити більше цікавих візерунків та краще показати гру кольорів, ніж гладдю. До того ж, у свою роботу можна закласти певні побажання: вдачі, сімейного щастя та добробуту.

Майстриня щоразу знаходить для своїх робіт унікальні візерунки. З десяти років вона подорожувала селами, щоб дізнатися більше про таємничі символи української вишивки. Тоді дівчинка ретельно перемальовувала їх собі у зошит, щоб увечері взятися до улюбленої роботи.

Кожної неділі батько Діонізії надягав вишиванку. Одного разу дівчинка побачила, як тато ховав улюблену сорочку у скриню. Коли вона поцікавилася, чому, він відповів: “Доню, мене називають націоналістом”. У роки Радянського Союзу українська символіка була суворо заборонена. Люди закопували вишиванки у землю, щоб зберегти для нащадків…

У студентські роки майстриня почала вишивати собі придане – сорочку. Згодом продала її одній знайомій, про що пізніше пожалкувала. А в 23 роки Діонізії довелося переїхати до Дніпра. Тут брала участь у виставках і згодом отримала звання майстра народної творчості.

– Чесно кажучи, я і не думала, що стану майстром, – посміхається жінка. – За фахом я вчитель англійської мови. Деякий час намагалася навіть займатися бізнесом. Але, мабуть, гени дають про себе знати. Без України не уявляю свого життя, а Україну не уявляю без вишивки та співу. От нещодавно вишила кілька сорочок для новонародженого онука… До речі, моя мама була вчителем математики. Не дивлячись на великий об’єм праці, вона завжди знаходила час, щоб зайнятися вишиванням. В неї були виставки в різних країнах світу.

Діти майстрині – Леонід та Антоніна – теж успадкували інтерес до цього виду мистецтва. Першу роботу сина – коня, вишитого хрестиком, вона й досі береже.

Учні в Діонізії Володимирівни почали з’являтися, коли у 1999 році вона стала завідуючою Центром української культури “Коло калинове” у Міському палаці дітей та юнацтва. Вихованці майстрині – її однодумці та справжні патріоти, з гордістю говорить вона.

13-річна учениця майстрині Аліна Олексюк відвідує Центр української культури вже два роки.

–  Спочатку мене вчила вишивати сестра, – ділиться дівчинка. – А Діонізія Володимирівна розповідає нам багато цікавого та нового. Жодного її уроку не пропустила. Найбільше полюбляю вишивати хрестиком серветки і рушники.

Виставку вишитих виробів майстриня присвятила своїй матері. У експозиції представлені роботи цілого ряду поколінь – Діонізії Точеної, членів її родини та її учнів. І це лише маленька частинка творчого доробку. Всі ці роботи створюють незвичайну атмосферу доброти, адже створені були з любов’ю та добрими руками.

Маріанна Стець, фото автора

Поделиться:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: