Скрізь обстріли, кладуть снаряди та міни прямо по жилих кварталах…(ФОТО)

Знаю, ти б ніколи вже не спитала, тому розповім сам: жодну відпустку не проводив з таким піднесенням, але отримані враження й почуття вкрай суперечливі та різнобарвні. Як і маршрут: Широкине – Водяне – Авдіївка. Скрізь обстріли, кладуть снаряди та міни прямо по жилих кварталах. В Авдіївці прилітає просто на вулиці, але… мами ведуть дітей до школи, люди йдуть на роботу, і на вибухи ніхто вже не звертає уваги.

Не бачив такого під час попередніх ротацій. Що має змінитись в людях, щоб вони перестали реагувати на вітальну загрозу? І як потім їх повернути з війни?- пише про реалії війни на своїй сторінці в ФБ заступник головного лікаря з хірургічної допомоги, нейрохірург Дніпропетровської лікарні ім. Мечникова Юрій Скребець.


— У Широкіному геть не лишилось місцевих, на Водяному – не більше десяти. Активність арти просто шалена. А замерзле море вражає своїм незворушним спокоєм…

Ти чомусь вважала мене мужнім. Може, змінила б думку, якби побачила мене у двох нещодавних епізодах, коли відчуваєш себе суповим набором, від якого ничого не залежить! Лише молитись. І навіть про це забув від холоду ).

Шляхами війни зустріли пані Корчинську. Сама, з маленьким «триденним» солдатським рюкзачком, з Авдіївки на наступну локацію діставалася попутними військовими амбулансами. Наші Госпітальєри в авдіївській лікарні розповіли, що кілька днів під час найбільш інтенсивних обстрілів жила в них у медпункті, в кімнаті на шістьох. А ще, вже маючи двох поранених на війні синів, всиновила хлопця із мінно-вибуховою травмою спинного мозку, який прикутий до ліжка та візка. Нетиповий депутат-маргінал. Конфліктна та щира.

Без неї працювати було б нудно та неефективно. Честь!
Повторили маршрут із командиром Госпітальєрів Яною, яка вперше після народження доньки проводила ротації на ключових позиціях. На жаль, вона поки не може ходити, але для незламних це зовсім не обов’язково. Одна така людина зможе більше, ніж тисячі здорових.

Було ще кілька приємних моментів і зустічей.

І нарешті – додому!.. Самотня хата, навіть наши коти переїхали до тебе. Скоро чотирі місяці…

…Переглядаю твій пост, коли минулого року повернувся з Авдіївки: на фото – мій тактичний рюкзак з причепленою рукавичкою, та коментар лише з одного слова – «Вернулся…». Найдорожчого слова, якого сьогодні просто немає кому сказати. Дивно повертатись в місця, де вже нічого не тримає. Відпусти!..

Поделиться:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: