У Дніпровському театрі ім. Т. Шевченка відбулася прем’єра комедії «Мартин Боруля»

%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%83%d0%bb%d1%8fУ Дніпровському академічному українському музично-драматичному театрі ім. Т.Шевченка відбувалася перша у новому сезоні прем’єра комедії – «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого. Поставив її запрошений режисер заслужений діяч мистецтв України Петро Ластівка.

Разом із молодим сценографом Богданою Бочкай вони придумали цікавий і  багатофункціональний образ вистави: розсувні, рухливі декорації швидко переміщають дію з селянської хати до «присутствєнного місця», дозволяють слідкувати і за спальнею у хаті Борулі, і за його новоявленим  «кабінетом», і за вітальнею,  і за гулянкою чиновників у місті.

Особливо образно  подано візит Борулі до повіреного. Він піднімається сходами на гору цієї піраміди до головного столоначальника,  і там, реагуючи на його натяки, вручає одну за одною пачки грошей. А наймит Мартина Трохим  тим часом роздає  хабарі тим, хто сидить нижче і, немов китайські болванчики, тільки й вміють, що простягати руку. Отака система! Хоч, по правді, повірений – не така вже й «шишка».

А добивається Мартин справи, що стала для нього найголовнішою у житті, захопила усі його помисли, позбавила здорового глузду – він хоче довести своє дворянство. Для цього не шкодує не тільки грошей, поступово розтринькуючи на хабарі своє добре  господарство, а й рідного сина, котрого штовхає на службу у суд без будь-якої освіти і знань, і дочку, яку розлучає з коханим і намагається видати за дуже «поважного» реєстратора з ратуші, хоч і гультяя.

Все це майже не призводить до трагедії, але і драматург написав комедію, і театр поставив її дуже смішно, бо й справді, що може бути смішніше невиправданих претензій, спроб видати себе за пана, будучи простим селянином. Проте Мартин Боруля  у виконанні заслуженого артиста України Василя Крачковського не тільки смішний. Він вкладає у свої намагання стільки серця і пристрасті  і, зазнавши  поразки  на усіх фронтах, не отримавши головного – жаданого дворянства , переживає так глибоко, що трохи  не вмирає. І от тільки тоді починає усвідомлювати, що його рідні – ото й є його найбільший скарб, який йому ніколи не зрадить.

З інших вдалих акторських робіт виділяються три. Це   простакуватий, але й по-народному  розсудливий, сповнений гумору  Омелько-народний  артист України Григорій Маслюк, дуже вигадлива закохана роботяща красуня Марися-Тетяна Лоза, самозакоханий,  претензійний і хитруватий користолюбець Націєвський-заслужений артист України Віктор Гунькін.

У виставі багато режисерських знахідок і не тільки комічних. Приміром, дуже зворушлива сцена, коли закохані Марися і Микола обмінюються на знак любові хрестиками та цілують їх.

Заважає виставі лише одне – вона дуже гучна, чомусь усі надто кричать, гублячи за цим криком зміст і врешті смак. Навіть на початку обох дій у повній темряві кричить півень і теж несамовито, навіть незрозуміло – хто це так волає? Так само і музичне оформлення аж вкручується у вуха.  І коли серед цього гамору іноді настають хвилини нормальної людської мови, то краще  проступають  і  стосунки героїв, і справжні почуття.

Тетяна Абрамова

Добавить комментарий