Оксана Томчук: «Категорично не поділяю думку, що у нас все погано!»

Вона дуже тихо розмовляє, примушуючи прислухатися до кожного її слова. Вона дуже жіночна в кожному своєму русі. Ніщо не видає в ній залізну леді, яка зовсім недавно доводила до сказу найвпливовіших прокурорів. Сьогодні вона – перша за роки Незалежності жінка – голова Фіскальної служби області.

З Оксаною Томчук ми зустрілися в її робочому кабінеті. І одразу заговорили про справи, бо це найголовніше, що її хвилює.

278685431 

Дніпро віддає найбільше

— На сьогоднішній день Дніпропетровська область після міста Києва є другою бюджетоутворюючою в країні. Плани, які нам доводять, суттєво відрізняються від планів інших областей, навіть Київської. Вони дуже високі. Надвисокі, я б сказала. Зокрема, показник по ПДВ було збільшено майже в півтора разу. Якщо скажімо, у квітні, травні, червні це були показники 299 мільйонів гривень, 298 мільйонів, 274 мільйони, то у липні, серпні, вересні, вони вже складали 390 мільйонів, 416 мільйонів, 431 мільйон відповідно. Зрозуміло, що це абсолютно необгрунтовані цифри, які доводиться виконувати. Такі суми надвеликі навіть для Дніпропетровської області…

— Та і стан бізнесу не такий вже квітучий…

— Стан дійсно такий. І ми, на жаль, не добрали в минулому місяці декілька відсотків. Та все одно Дніпропетровська область є головною, крім міста Києва, по збору податків.

Як сприйняв ваше призначення колектив? Є на кого спиратися?

— Люди різні. Абсолютно. Справжні професіонали і не дуже. У них різні статки. Це дуже поширений міф, що податківці мають надвисокі доходи. У нас, зокрема, працюють фахівці, які, незважаючи на 20—30 років держслужби, досі мешкають у гуртожитках.

І насправді обсяг фінансування, який виділяється на фіскальну службу, дуже низький. Наприклад, особисто мій оклад становить 5800 гривень. Під моїм керівництвом знаходяться майже 2500 людей, у яких ще нижчі зарплати. Я розумію, що у мене є запас міцності. Я можу собі дозволити працювати на державу. Ми власне з 2014 року займалися громадською діяльністю (Правозахисна група «Січ»), доволі високі кошти вкладали і вкладаємо в розвиток доступної правової допомоги. Я можу собі дозволити працювати на державу навіть за таку платню. А як інші?

 Побудувати Європу в собі

Оксана Томчук упевнена, в Україні неможливі зміни, якщо не буде принципово змінена структура управління. Але недосконалість системи не звільняє від сплати податків.

— До нас приходять люди з бізнесу, вони теж зацікавлені в зміні системи.  Пояснюємо їм, що в першу чергу треба платити податки. Я вважаю, що нас чують. Ми перестали брати побори. І це теж сигнал бізнесу. Так, ми не можемо поки що змінити законодавство, але частково змінити ситуацію можемо. Я в цьому зацікавлена. Для мене це ідея фікс.

З іншого боку, ті ж самі підприємці які свідомо не платять податки,  разом з тим хочуть жити спокійно. Вони хочуть до Європи. Хочуть мати європейську інфраструктуру, щоб у місті були гарні дороги, на вулицях було світло.

Але давайте замислимося. Щоб увійти у Європу, треба побудувати її в собі. Ніякий підприємець у Мюнхені не буде уникати сплати податків. По-перше, це страшно. Оскільки,  якщо його на цьому впіймають, буде велика відповідальність. І при цьому в Європі ніхто не говорить, що це тиск на бізнес. Є абсолютно логічна формула: «Ви виконуєте свої зобов’язання перед державою, тоді держава зможе виконувати свої зобов’язання перед вами».

— Ще одна болюча тема – так звана мінімізація доходів. Як ви вважаєте, цю хворобу подолати можна?

— Дуже багато людей, які втомилися це робити. Більшість зі спроб мінімізації так чи інакше лежать в кримінальній площині. Це дуже висока плата за послуги. І суто економічна теж. Колись це вартувало 3—4 відсотки, сьогодні мова йде вже про 13! При такому підході взагалі втрачається сенс. Ми це теж пробуємо пояснити підприємцям.

Ще місяця не пройшло, як ми зустрічалися з сільськогосподарськими виробниками. І можу сказати, що тепер видно значне зростання кількості реєстрацій податкових накладних. Показники пішли вгору, значить, люди зрозуміли, що краще платити податки.

 

«Мрію розворушити болото»

Скажіть, ви доволі плавно увійшли в цю роботу? Вона зрозуміла для вас?

Вона для мене абсолютно зрозуміла. Я не лише кримінальний адвокат. Також дуже багато років займаюся питаннями оподаткування. Я знаю всю цю справу, я знаю, де що робити і де що шукати. Для мене це зрозуміла система.

В той же час у мене є трохи відчуття, що тут болото. Воно так якось пливе само по собі. Ми починаємо зараз вимагати у інспекцій та управлінь ініціативи і креативу не тільки у плані проведення перевірок, а також у захисті прав підприємців.

Безумовно, податкова – це в більшості саме така машина, яка буде рухатися так, як її буде вести керівник. Зрозуміло, що це роками побудована система держслужби. Я, до речі, не вважаю, що вона адекватна і не втрачаю надії, що колись зможу це змінити, вибудувати більш відкриту і не таку заформалізовану службу. Це такий спадок, напевно, ще «радянщини». Воно є, і воно відчувається.

Наприклад, для мене є звичним, коли людина заходить в кабінет, пропонувати їй каву чи чай. А тут я розумію по очах, що люди вперше в цьому кабінеті таке чують. Але ми потрошку змінюємося. Безумовно, є люди, на яких я спираюся більше, є люди, яких потрібно змінювати. Зараз я будую певний план заміни керівників. І в нашій системі є молоді люди, які ще не зашорені. Я зараз вивчаю особовий склад. Можливо, будемо пропонувати на керівні посади тих, які знаходяться на других-третіх ролях, поки вони ще мають свіжий погляд і бажання щось робити.

Тепер давайте трохи про особисте. Всі знають, що ви балотувалися в народні депутати по 27-му округу в Дніпрі, і це була дуже виснажлива гонка. Не шкодуєте про те, що зняли свою кандидатуру?

Це дуже цікавий досвід, тому що раніше я не брала участі у подібних кампаніях. Насправді, це був дуже тяжкий емоційний момент. Особливо – прийняти рішення про зняття кандидатури з виборів. Я дійсно тверезо оцінювала ризик нашої спільної поразки. Розумієте, ми занадто багато вклалися, жертвуючи своїми амбіціями, інтересами близьких людей, сімей, коли вичищали Дніпро від наслідків регіонівського керування. І було надважливо не дати їм зачепитися тут знову. Це була б набагато більша особиста поразка, ніж наслідки від зняття своєї кандидатури. До речі, про таке рішення я досі не пошкодувала. А пропозиції повернутися на державну службу мені регулярно поступали з 2014-го року, фактично після завершення Майдану. Це теж було дуже непросте для мене рішення. Але я вважаю, що основний фронт роботи буде саме тут.

Для мене принципова позиція зараз – це вибудувати із фіскальної служби принципово інший, відкритий орган. На сьогодні орган є, і доволі впливовий, досить об’ємний за своїми функціями, значимий для держави. А розуміння його політики, що він робить, як він робить – немає. Ми хочемо зробити фіскальну службу відкритою і зрозумілою.

Цього не можна досягти, якщо ми не будемо мати безпосередньої комунікації з людьми. Тому я активна у ФБ, не змінюю свого телефону і завжди відкрита для будь-яких контактів. Нещодавно ми проводили круглий стіл з громадськістю, хочемо зробити такі заходи регулярними. Зрозуміло, деякі речі не завжди приємно чути. І ми не завжди можемо дійти до якогось податківця, який десь у глухому селі набиває собі торбу. Але ми бачимо наскільки зараз впливова громадськість. Тому готові слухати, розбиратись і діяти.

Ви розумієте, який потік інформації на себе викликаєте?

Дуже важко прийняти рішення, а внутрішній фільтр у мене є. Звичайно, буває, коли мені пишуть: «Ви знаєте, щойно їхала у маршрутці, а мені не видали квиток». Але є й інші випадки. Наприклад, повідомили про обшуки податкової на підприємстві. Я запросила до себе керівників, з’ясувала, що податкової служби там немає, але є абсолютно немотивовані претензії близької до нас структури. Ми запропонували їм уважно передивитися ситуацію, адже підприємство абсолютно бездоганне, платить все повністю. Претензії відпали самі собою. Ми будемо захищати своїх платників. Тих, хто працює по закону і платить податки.

 

Щоб корівка доїлася…

З неприємного. У Дніпрі, ще до вашого призначення було кілька обшуків на IT-фірмах. Відомо, що після цього вони повністю виїхали за кордон. Прокоментуйте це.

— Один маленький штрих. Він доволі цікавий:велика кількість IT-бізнесу зареєстрована не в Україні, а, наприклад, у Сінгапурі, сплачуючи там податки. Це та сама «мінімізація» податків. І тому є багато причин. Але я вважаю, що не можна репресивними методами цілу галузь примусити сплачувати податки. Вона просто піде працювати за кордон. Проблема не в галузі, проблема, мабуть, в законодавстві, у тих вимогах, які для неї створюються. І продовжувати тиснути, і якось там намагатися перекрити кисень, це просто дурість.

Я вважаю, що тут треба сідати за круглий стіл і питати, чого вам не вистачає в Україні, чому ви реєструєте свої фірми десь там, а працюєте тут? Давайте зробимо навпаки, щоб фірми з Сінгапуру реєструвалися в Україні.

Сьогодні своїм співробітникам я поставила завдання і просто зараз ми працюємо над пропозиціями про внесення змін до законодавства. Будемо працювати з відповідним комітетом Верховної Ради. Тому що тут на місцях дуже чітко видно такі точкові проблеми. Адже, щоб корова доїлась, її ж ніхто палицею не б’є. Добрі господарі їй роблять масажик, її почешуть і погладять. А якщо її весь час карати, не давати їй їсти, забирати від неї все, що тільки можна, вона не буде доїтися, вона просто здохне. Це зрозуміло.

Хоча треба розрізняти питання. От у нас бізнесмени дуже часто прибідняються. Наприклад, людина купує 2—3 автівки, а при цьому, якщо почитати її декларацію, їй треба негайно робити бутерброд і нести вранці, щоб вона не померла з голоду. Ну так теж не може бути! Якщо ж ви прийдете до цієї людини і поставите логічне питання: «Друже, а як сталося, що ти купив три автівки, виклав щойно декілька мільйонів, і за все своє життя не заплатив жодної копійки податків?», то він буде перший волати, що з нього знімають три шкури.

Тут баланс дуже важкий. Тут ніколи ти не будеш білим і пухнастим. Це наша специфіка і по-іншому ми не можемо. Країна знаходиться в надкризовому стані, і якщо ми не будемо підставляти плечі (а я це сприймаю саме так) – просто все може розвалитися.

 

«За кермо не сідаю, зате влучно стріляю»

Я вже пробувала перейти до жіночого питання, але ми знову повертаємося до роботи. Як ваша сімя витримує ваш робочий графік?

У мене графік абсолютно божевільний, він у мене божевільний не перший рік, а з 2012 року. Тому через те, що знаходжусь на державній службі,  маю тепер більше часу для сім’ї. Хоча б тому, що вже не мотаюся по всій країні, як це було, коли я  працювала адвокатом, захищаючи військових, добровольців і всіх тих, хто потребував нашої допомоги. Траплялось, що за тиждень  могла побувати в Донецькій області, Запоріжжі, Харкові, а потім приїхати на 36-годинний процес до Києва.

Але у мене в родині абсолютна підтримка. Всі розуміють, що я роблю і для чого. І я переконана, що важлива не кількість проведеного з родиною часу, а його змістовність. Тобто, якщо мама сидить вдома і дивиться серіал, то це, погодьтеся, зовсім не спілкування з дитиною.

У мене двоє дітей. Донька вже доросла, ми з нею подружки. У меншого дещо інші інтереси. Коли я повертаюся з роботи, активно будуємо, граємось машинками. У неділю всі разом намагаємось вирватися на природу. Зараз чоловік і старша донька вже готуються до сезону зимових розваг.

Природно, що в нашій сім’ї важлива допомога бабусі. Я не є мамою, яка цілодобово варить, прасує, готує. Мій чоловік не вбачає проблеми в тому, щоб залишитися на деякий час з дітьми.

— Що особисто вам приносить задоволення? Як відпочиваєте?

— Раніше дуже любила шопінг, але останнім часом моє світосприйняття змінилося. Задоволення мені приносить спілкування з друзями. Їх у мене небагато, але з ними я пройшла такі випробування… Для мене це велика віддушина. Книжки. Але я впіймала себе на думці, що стала мало читати. Помітила , що і діти дуже захопилися останнім часом гаджетами, треба це виправляти.

Чи водите авто?

— Дуже добре. Але якось через втому проїхала на червоне світло, тому їжджу тепер з водієм. А взагалі люблю екстрим. І нещодавно відкрила для себе тир.

Ваш прогноз на найближчі три роки?

— Робити прогнози – справа невдячна. Але я переконана, що у будь-якому випадку ми будемо рухатися вперед і вгору. Я категорично не поділяю думку, що все у нас погано. Не вважаю, що ситуація безнадійна. Безумовно, є війна, є великий пласт корупційних проблем. Але виросли люди. Вони перестали мовчати і вже не мають безнадійної зневіри в тому, що світ не можна змінити. Для мене це показник одужання держави.

А ще наші діти зовсім інші. Я, наприклад, не пам’ятаю, щоб у такому віці у мене виникало почуття національної самосвідомості. У них це є. І я вірю в їхнє майбутнє.

Важливо тільки кожному на своєму місці змінювати наше життя тут і зараз. Приймати рішення і відповідати за них.

Записала Тетяна Валігурська.

 

 

 

 

 

 

 

Добавить комментарий