Станіслав Брунс — дніпровський художник, закоханий у Грузію

У вересні виповнюється 70 років від дня народження нашого земляка — художника Станіслава Карловича Брунса, якого називають найяскравішим сучасним представником українського народного наївного мистецтва

Станіслав Брунс

Станіслав Брунс народився в 1946 році на Уралі, в місті Березняки Пермської області. Не дивлячись на це, розмовляє він виключно українською мовою.

Дідуся Станіслава колись називали «ворогом народу». Справа у тому, що під час Першої світової війни у 1915 році він разом зі своїм братом втік з Австро-Угорської армії та приїхав на Дніпропетровщину. Згодом одружився із дівчиною, батько якої допоміг йому сховатися. Але їхнє щастя тривало не довго. У квітні 1937 року діда Станіслава арештували, а потім і розстріляли. Його дружину відправили у будинок примусових робіт, а дітей, серед яких була і мати Станіслава, — до дитячого будинку.

— Мій дідусь знав сім мов та мав чотири книжки періоду стаханівського руху, які були для нього того часу своєрідним оберігом, — говорить художник. — Лише у 1996 році я дізнався, звідки він був родом. Тоді одразу ж поїхав на його батьківщину, уклонився тій землі та заплакав…

Коли Станіславу було сім місяців, мати привезла його в Латвію, де він деякий час мешкав зі своїм батьком. Там хлопець у дев’ять років почав навчатися у студії образотворчого мистецтва.

Вперше Україну побачив, коли його у чотири роки привезли в селище Підгороднє.

— Тоді я одразу ж зрозумів значення слова «український», — зізнається художник. — Я спілкувався з місцевими дітьми, день за днем дізнавався більше про цю країну, її звичаї.

Любов до малювання в хлопця проявилася, мабуть, коли йому було лише два роки. Тоді він обмальовував книжки батьків. У 17 років Станіслав знову переїхав до України, відтоді постійно мешкає у Дніпропетровську. Після армії працював на металургійному підприємстві, навчався у школі мистецтв та художній студії в Палаці металургів. Зобразив кілька зимових краєвидів Дніпропетровська.

У 27 років Станіслав Брунс вперше написав два портрети — сина та доньки. Однак з тих пір в нього зовсім не було часу на улюблену справу. Піклування про сім’ю та робота у три зміни не сприяли розвитку таланту художника. Близько сорока років працював він металургом на заводі Карла Либкнехта, із гарячим прокатом.

Серйозно майстер почав малювати лише у 50 років. Повністю присвятив себе творчості з 2008 року, коли вийшов на пенсію. За цей час він написав близько 120 картин. Невпинно працював над удосконаленням техніки в напрямках наїву та реалізму. Свою першу виставку представив у 2010 році на міжнародному святі мешканцям села Космач, столиці Гуцульщини.

Пан Станіслав цікавився історією УПА, її бойовими діями в селі, а також народними звичаями та обрядами Космача. Тут він написав картини «Ранок у Космачі», «Космацьке весілля», «Осінь у Космачі», «Водохреще у Космачі» та «Передноворічний ярмарок у Космачі». Подорожуючи Івано-Франківщиною та спілкуючись із місцевими жителями, майстер зобразив у своїх нових роботах життя мешканців Коломиї.

З 1978 по 2010 рік Станислав Брунс щороку їздив до Грузії, куди його запрошували друзі. Там він поступово знайомився з різними цікавими людьми: художниками, співаками та музикантами. Ті показували йому дивовижні куточки цієї незвичайної країни, розповідали цікаві історії про місцевий побут. Майстер спілкувався навіть з місцевим князем Зурабом, якого пізніше представив на фоні його родової фортеці.

— Мене дуже часто запрошували в гості, знайомили зі своїми родинами, — посміхається пан Станіслав. — За весь цей час я відвідав Грузію близько п’ятнадцяти разів. Не бував там лише з 1992 по 2003 рік. У поїздках милувався красою сакральних місць, їх пам’ятниками історії і культури, безмежним різноманіттям ландшафтів країни. Особливо вражали гори.

У 2013 році на персональній виставці в Києві в Національній спілці народних майстрів України експонувалося 39 творів майстра, присвячених звичаям українського народу. Художник зобразив у цих роботах старовинні українські храми, пейзажі рідного краю, життя і побут жителів України та Грузії.

Всі пейзажі художника дихають життям. Він показує красу не лише природи, але й людей на її фоні, їх звичаї і традиції.

Одного разу Станіслав Карлович проводив виставку своїх картин у редакції журналу «Пам’ятки України». Там йому запропонували стати власним кореспондентом видання.

— В Україні зараз, на жаль, мало художників, які створюють реалістичні пейзажі, точно зображують людей та їх побут, — говорить Станіслав Брунс. — Але мені, гадаю, це вдається.

Зараз художник працює над серією картин «Український ковчег», присвячених старовинним українським храмам.

— Церква — це ніби Ноєв ковчег, — вважає він. — Віра у Бога рятує людей від багатьох негараздів.

Нещодавно в арт-галереї культурно-ділового центра «Менора» під грузинські мелодії відбулося відкриття третьої виставки картин Станіслава Брунса «З любов’ю до Грузії». Ознайомитись із мальовничими краєвидами цієї країни та поспілкуватися з автором робіт можна буде до 14 вересня.

Маріанна Стець, фото автора

Поделиться:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: