У Дніпрі поминали героїв, які загинули під Іловайськом

IMG_8116На міському кладовищі їх поховано 272. Усього за офіційними даними два роки тому з Іловайської пастки живими не вирвалися близько тисячі героїв.

Скорботний день на цвинтарі переривали лише промови і армійський оркестр. Коли наставала тиша, було чутно, як шелестять червоно-чорні і синьо-жовті прапори. Цей звук був грізнішим за будь-які прокльони і обіцянки помститися ворогам. Я чув його навіть коли повернувся додому. У цьому шелесті був поклик вбитих у серпні 2014-го сотень героїв. Тих самих, які зупинили велику війну. На жаль, дуже мало земляків це ще розуміють…

А у промовах все було очікувано і правильно. Хіба що вперше спроба вийти з оточення була порівнянна з відчайдушною хоробрістю Небесної сотні. Це небачена світом мужність йти з дерев’яними щитами під кулі снайперів у центрі столиці, а потім стати лише з автоматами проти ГРАДів і танків російської регулярної армії на нашому сході. Народний депутат України Юрій Береза наполягає:

— Назвати події під Іловайськом трагедією, означає не знайти правильний вимір діям українських патріотів. Це був подвиг! Легкоозброєні, вони пішли на три лінії розташування росіян, які нахабно вдерлися вглиб нашої країни. І якби не героїчна самопожертва хлопців, путінські генерали не загальмували б. Жертовність наших побратимів зупинила Третю світову війну. І сьогодні я не розумію, чому телеканали вийшли в ефір без свічки на екрані? Мабуть комусь дуже хочеться замовчати ці події, та ми не дамо!

 

IMG_8120

Духовенство запросило громаду до щирої поминальної молитви за загиблими. З вуст священників вона линула у безхмарне небо. І особливо гостро розумілася вища Божа милість до героїв «Безсмертну душу куля не проб’є». Єпископ Дніпровський і Криворізький Симеон почав зі згадок про мирні часи, коли більшість дніпрян вірили у братерство лютого ворога України:

— Колись це було звичайне міське кладовище. А тепер воно постійно збільшується через загиблих на війні. Вже не можливо, їдучи трасою, не згадати про сотні цих могил і не перехреститися. Я дивлюся навколо і розумію: тут мало б бути значно більше людей, ніж сьогодні. Герої, яким ми віддаємо шану, не філософствували і не ховалися за чиїсь спини. Вони пожертвували на цій війні не кар’єрою, не статками, а віддали найцінніше, що в них було. А у них теж були родини, діти, яких ми бачимо тут… І треба було зробити так мало, прийти і по-християнські вклонитися героям. Сьогодні разом з військовим салютом тут лунав наш Гімн України. Загиблі патріоти викарбували слова з нього на своїх серцях, бо справді поклали дух і тіло за нашу свободу.

До каяття і підтримки родин загиблих на війні закликав земляків заступник міського голови Дніпра Олександр Шикуленко:

— Здесь лежат сотни героев, которые отдали за нашу свободу свои жизни. Они оборвались в августе два года назад, и в 272 семьи пришло горе. Мы должны постоянно помнить об этой цене нашей сегодняшней мирной жизни и чистого неба над головой. Не только этот монумент должен напоминать об их подвиге. Погибшие герои всегда будут жить в нашей памяти, и каждый из нас должен быть достоин воинов, не склонивших голову перед российскими агрессорами. Мы каждый день на своем месте должны доказывать, что их жертвенность не была напрасной.

Епілогом вшанування загиблих героїв у серпні 2014-го знову стало пастирське слово владики Симеона:

— Нам не слід шукати ще один Єрусалим. Це святе місце зовсім поруч з нашими домівками. Тут лежать справжні воїни-мученики. І найперше, що маємо зробити: збудувати у своїх душах храм і зберегти нерозділену Україну, яку вони боронили.

Ігор Суховий
Фото Андрія Батозського

[WRG id=29630]

Поделиться:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: