Отець Дмитро: «Священик – не жрець…»

фото1Завдяки цій людині я знову повірив у місію священиків у моїй країні. Кажу це без будь-якого пафосу. Бо сам отець Дмитро у наших розмовах уникає його завжди. Хоча піднесення, з яким він служить у храмі, виключає навіть натяк на штучність чи ремесло. Ми не вперше зустрічаємось у церкві Різдва Пресвятої Богородиці, і я знову переконуюсь, що невтомність духівника у боротьбі з одвічним злом має підтримку сили, яка тримає цей світ на долоні.

Якщо хтось уже скривився, може гортати сторінку далі. Я ж продовжу шукати відповіді на запитання, уникаючи фарисейства і сучасних гасел, якими нині вихваляються чимало знаних блогерів на Фейсбуці. Та для мене вони ніколи не стануть поводирями, бо душа сподівається на іншу розраду. Нині ж кожен день тобою намагаються маніпулювати і закликають заходитися від прочитаного у Мережі. Та не того вже віку і досвіду, що буду створювати собі кумирів.

До цього, як у Святому письмі, закликає й отець Дмитро, якого вже мав би називати Ваше високопреподобіє. Адже він не лише відомий капелан, волонтер, а й протоієрей. У цьому званні я зустрів його в трамваї, коли він їхав через півміста у напрямі розташування батальйону «Дніпро». І це на тлі німецького автопрому, на виробах якого ганяють представники відомої церкви. Тому бачу ще один вагомий привід довіряти своєму співрозмовнику через виголошену ним формулу: «Що таке церква? Це народ з його нерозривною історією і мораллю її сторінок…»

Міряються тільки підлітки

Він теж знає, що масове повсякденне і системне вивчення справжньої історії України могло б запобігти багатьом нинішнім бідам. Не втримаюсь, проте закину всім новоявленим правдорубам, які ще недавно байдуже і навіть з прохолодою ставилися до синьо-жовтого прапора, мови, вступу країни до НАТО… А дочекавшись російської навали, тепер рахують кількість загиблих на сході героїв або тих, хто приєднався до ходи «вірних» Московському патріархату 27 липня. Коли ж наступного дня столицею рушила православна хода УПЦ Київського патріархату, не стало важливіше теми з одним питанням: кого ж було більше – наших чи «гундяевцев»?

– Отче Дмитре, як казали у старі і добре, що забуті, часи, по замовленню всіх трудящих мас: так чия ж хресна хода була більшою?

– Для мене такі підрахунки – річ навіть не другорядна. Це підлітки міряються відомо чим… Церкви і священики мають замислюватися над зовсім іншими речами. І насамперед, для чого вони ведуть на столичні вулиці прихожан і за що мають з ними молитися. Хочу нагадати, що 28-го числа ми молилися за мир, його захисників на фронті і об’єднання навколо українських цінностей. Біля монумента святому Володимиру Петро Порошенко виголосив цілком змістовну промову, яку слухали представники всіх християнських церков, включно з мусульманами та іудеями. Потім патріарх Філарет повернувся до Володимирського собору, де відслужив урочисту літургію. Близько дванадцятої хресна хода рушила з місця. Йшли легко і з гарним настроєм, як мають іти люди власною землею. День був робочий, нерідко кияни, що працюють у численних офісах у центрі, переходили вулицю прямо поміж священиками і паломниками. Ніхто не обурювався, не зривався. Ми йшли повз Святу Софію до Златоверхого собору, а коли голова ходи його сягнула, то хвіст ще був за Національною оперою.

– Святійший патріарх Філарет – людина вже поважного віку, 88-й рік живе на світі. Як думаєте, звідки беруться сили для такого навантаження? Кожен раз він протягом семи років іде разом з вірянами всю, так би мовити, дистанцію…

– Зважте, що робить він це завжди без охорони. А щодо сил… Усі віруючі люди знають, звідки вони беруться. Священик – не жрець, тому його підтримує Божа благодать. Якщо людина щиро вірить і служить Господу, то ця сила, вище якої немає, лине через нього до пастви. Усіх, хто приходить до храму або вирушає у хресну ходу.

– Але люди, які розв’язали війну, теж ходять з хрестами тими ж маршрутами. А прихожан вашої церкви називають розкольниками, фашистами і прислужниками хунти…

– Якщо це від затьмареного розуму і необізнаності, то такі біснуваті викиди у простір не варті уваги. З часом настає прозріння, як у малих дітей, які поступово дорослішають і дістаються постулатів та мирських правил життя.

– Проте патріарх Філарет прямо говорить, що бойовики «ЛНР» та «ДНР», не кажучи вже про прямих російських агресорів, мають замислитися, чи є вони християнами…

– Зауваження слушне. Адже російські зайди порушили кілька з десяти заповідей, а місцеві посіпаки теж вбивають і допомагають їм захоплювати нашу землю. Стати на бік Сатани неважко, його винахідливість відома і пояснення знайдуться легко. Та всі вони розбиваються об один аргумент: напали на нас, на Україну. Тому будь-які геополітичні витівки і пояснення причин – те ж саме, що й аргументи одвічного ворога роду людського.

Чи потрібна Україні диктатура

Це запитання, можливо, не за адресою, але священик з готовністю відповідає і на нього.

– В Україні здавна виникали паростки демократії. Вони були у ті ж часи Запорозької Січі, але нам не дали їх розвинути. Нинішня демократія теж не повинна перетворюватися на охлократію, коли не існує моральних авторитетів, а правий той, хто кричить дужче. Веду до того, що деяким патріотам теж конче потрібен диктатор, який швидко зробить «правильну» країну, і всі будуть щасливі. Так не буває. Такими ж незмістовними є розмови, чому кращі церкви належать Московському патріархату, а не Київському. Храми не є власністю міста, щоб просто передавати їх з рук в руки. Щось відбирати силою – точно не справа побожних людей.

– Але ж колись ваша та інші справді українські церкви дуже потерпали від відвертого свавілля. А нинішні відомі «духовні особи» не лише пропагують антиукраїнські ідеї на користь імперським. Вони можуть розцінити таку позицію, як слабкість… Тим більше нині, коли так важливо йти до об’єднання в одну помісну церкву.

– Вирішувати силою – не метод для церковних діячів, якщо вони дійсно духовні пастирі. Питання об’єднання залежить не від священиків, а від доброї волі християнських громад. Треба лише не підбурювати людей, а дати їм самим дійти правильного висновку.

– Єпископ Дніпровський і Криворізький Симеон ще до від’їзду у Київ на урочисту ходу заспокоював журналістів, що все минеться добре. А ще додавав, що з питань можливого об’єднання священики різних церков давно спілкуються на низовому рівні…

– Так і є. А щодо ходи у Києві, то з Дніпра ми виїхали організовано завдяки активістам Василю Чабанову, Сергію Карнозі та іншим добродіям. Близько сотні священиків з Дніпра та навколишніх міст. Також був ще один автобус з паломниками. Наскільки мені відомо, ніхто з них не жалівся на напругу. Сили безпеки у столиці теж спрацювали належним чином. Відзначу ще один момент: у ході від Володимирського собору брали участь народні депутати, які йшли, як звичайні парафіяни…

…На відміну від іншої ходи, коли у минулому відомі регіонали потрапили у великі плани телекамер. Так одразу і не зрозумієш: чи то Бойко з Шуфричем такі побожні, чи вони відеозвіт зробили для організаторів проходу, який чекали у Москві.

Ціна кліпу у масштабі духовності

Ще одне запитання, яке прямо пов’язане з війною. Отець Дмитро був перший, хто творив мережу капеланів для наших військ у зоні АТО. З перших днів російської навали він перебував у найгарячіших точках Донбасу. Потім став допомагати фронту, збираючи кошти від парафіян на необхідне для захисників та українців, які опинилися на окупованих землях. Відрядження до українських на передову священик продовжує поєднувати з прямими обов’язками.

– Мені непросто вас запитати, але що ви відчуваєте під час заупокійної служби? Я перебував у Києві, коли на фронті загинув соліст Паризької опери Василь Сліпак. Днями минуть сороковини з дня його смерті. Бачив відео, де ви були біля труни у лікарні Мечникова…

– Так, то була заупокійна литія перед відправкою загиблого до Львова. А відчував те ж саме, що і поруч з багатьма воїнами, які загинули за Україну. Я розумію, до чого ви ведете. Безумовно, Василь – постать знакова, він запам’ятався тим, що пішов на фронт з далекої і благополучної країни. Але перш ніж потрапити туди, він тяжко працював, та й у Парижі йому не медом було мазано. Його рішення йти захищати Батьківщину заслуговує поваги. Але ж доля тисяч інших вбитих і покалічених на цій війні має той же вимір. Усе інше – «картинка»… Але нашому суспільству потрібен саме кліп, і у цьому ми вже на європейському рівні.

– А може, не стільки громаді, як телебаченню? Під час прощання з Василем Сліпаком поруч з ним з’являється міський голова Дніпра, і його політичні опоненти почали закидати Борису Філатову ледь не піар на відомій постаті загиблого на війні…

– Про справжні мотиви появи міського голови поруч з труною бійця АТО достеменно знає тільки сам Борис Філатов. З іншого боку, якби він не прийшов, то йому могли б також закинути вже протилежне. Єдине, що можу стверджувати: бажаючих ще вшанувати пам’ять загиблого, окрім активістів і пересічних громадян, я того дня не побачив.

…Тим більше додам, їх не знайшлося серед місцевих опозиційних політиків і служителів церкви, які взагалі відмовлялися відспівувати українських воїнів.

Ігор СУХОВИЙ

фото2 фото3

 

Поделиться:
Комментарии:
  • 13moiseev

    Везде есть люди, и когда таких видишь — становится легче.
    Жаль только , что УПЦ не рекламируют так как КП — не модно, не политизирована.

Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также:

    Этим летом на месте заброшенного Зеленого театра в парке им. Шевченко появится экспериментальная Сцена. Там любой желающий сможет свободно отыграть…

    04.05.2017
    78
    Анна Заикина

    В Советском Союзе этот процесс считали чем-то сродни средневековым пыткам. Полиграфолога изображали в виде злобного фашиста, который обвешивал датчиками несчастного…

    11.03.2017
    46
    Анна Заикина

    Дорогою до свого друга межівський різьбяр Олександр Каверін розписує: — Будинок Володимира Чорного схожий на музей, ви такого ще не…

    11.03.2017
    131
    Анна Заикина

    Автомобиль осторожно пробирается по межевской дороге, проваливаясь в ямы и подпрыгивая на ледяных кочках… Ну, вы и сами знаете –…

    01.03.2017
    186
    Анна Заикина