Актриса театру ім. Шевченка Марія Проценко святкує ювілей

Проценко2У жінки, тим більш актриси, не прийнято питати, скільки їй років. Кажуть, їй стільки, на скільки вона виглядає. Тому й я не буду говорити, який саме ювілей зустрічає Марія Олександрівна Проценко, нині актриса Дніпропетровського академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка, заслужений працівник культури України.


У її житті траплялись несподівані різкі повороти, які круто міняли все. Але вона завжди вміла знайти себе в нових умовах і знову рухатися вперед і вгору. Вчилася Марійка у Карнаухівській школі – у цьому селі жив весь відомий їй її рід. Вчилася добре й така була активістка, що по закінченні семирічки підмовила весь клас їхати на цілину. З цим у них нічого не вийшло, та Марія, відчувши себе дорослою, все ж поїхала до Дніпропетровська вчитися. На той час вступні іспити йшли тільки у театральному училищі, от туди вона й пішла. Взагалі у їхній великій сім’ї усі були голосистими. Мама Галина дуже любила і збирала колядки, народні пісні, тож Марійка знала їх безліч і навіть такі, що співати на той час було небезпечно. Та з усієї сім’ї саме у Марії голосу й не було, проте здібності у неї все ж таки побачили і до училища прийняли: спочатку на спеціальність режисера аматорських колективів, а вже на другому курсі перевели на акторський, де вона вчилася у відомого тепер народного артиста України Олександра Дзекуна.

Починала Марія у Дрогобицькому театрі, та невдовзі перебралась поближче до дому – двадцять років пропрацювала у Дніпропетровському театрі імені Т. Шевченка. Юна красуня, дуже емоційна, щира, вона швидко завоювала і прихильність режисерів, і любов глядачів. Самій подобались ліричні ролі, з розвитком таланту стала грати драматичні, навіть трагедійні – такі, як Ганна в «Украденому щасті» Франка, наймичка за Карпенком-Карим, дуже любила шевченківських Катерину і Марину, навіть через це у житті називає себе Мариною. Пізніше зіграла Катерину Ізмайлову в «Леді Макбет Мценського повіту» Лєскова. Список зіграних нею ролей добігає сотні і свідчить про різнобічність її обдарування. Є в ньому і комедійні ролі, приміром, поміщиця Фенна Степанівна з «Шельменка-денщика» Квітки-Основ’яненка. Пам’ятаю одну з останніх її ролей в театрі – Валентину у «Зорях на вранішньому небі» Галіна. Жінка складної долі, зобов’язана обставинами бути жорсткою, але з чутливим серцем. Тоді знову проявилась здатність актриси тонкими нюансами передавати стан душі, бути надзвичайно природною, стриманою і водночас сповненою почуттів.

І раптом успішна актриса кидає сцену і йде, власне, на чиновницьку роботу – відповідальним секретарем Дніпропетровського міжобласного відділення Спілки театральних діячів України. Тим, хто знає театр, зрозуміло, наскільки це болюча для актриси зміна у житті. Марія Олександрівна пішла на неї добровільно через сімейні обставини — хворобливість дітей і надто довгі гастролі протягом літа.
На цьому терені вона провела 28 років, і вони означились великими досягненнями відділення Спілки театральних діячів. Тут їй і присвоїли звання заслуженого працівника культури України. Відділення стало одним із найкращих в Україні. За цей час у нашій області та Запоріжжі (входить до Дніпропетровського міжобласного відділення) з’явилося багато яскравих муніципальних театрів, серед яких «Крик», «Віримо!», ляльковий на Перемозі, унікальний Криворізький театр пластичної драми «Академія руху» тощо. Був започаткований головний театральний фестиваль Придніпров’я «Січеславна», який за 23 роки відкрив багато талантів і віддав шану ветеранам – «лицарям театру». Почав виходити часопис «Театр+». Всього не перелічити. Введено традицію – щороку влаштовувати свято для ветеранів сцени на День святого Миколая. Марія Проценко взагалі завжди була надією і підтримкою для знедолених, недаремно її прозвали мати Тереза. Вона весь час наполягає, що робила це не сама. Звичайно, але саме вона була тим мотором і генератором, тією надихаючою і підтримуючою силою, без якої нічого б не крутилося.

Півтора року тому так склалося, що вона змогла повернутися у свій рідний театр, і за цей час підготувала дві надскладні моно вистави — «Я вам цей борг ніколи не залишу» за творами Ліни Костенко і «Б’ється птахом зболена душа…» за Тарасом Шевченком. Вистави були помічені публікою і критикою, перша показана і зафільмована в Києві. Інакше бути й не могло, бо Марія Проценко вклала в них серце, усі накопичені за ці роки прагнення, роздуми про життя, країну, людей.

І тут знову несподіваний поворот долі. Новообраний голова правління змушений відмовитись від посади за станом здоров’я, і у понеділок більшістю голосів театральна громада обрала Марію Олександрівну очільником Спілки. Але тепер вона хоче поєднувати це з роботою в театрі. Дай Боже їй здоров’я, сили і наснаги у цьому!

Тетяна Абрамова

Поделиться:
Категории:
Добавить комментарий
Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Читайте также: